Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 902/402/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016у справі№ 902/402/16 Господарського суду Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаФонд Державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій областіпростягнення 2867,71 грн. заборгованостіза участю представників: позивачаЖирна А.М. - предст. дов. від 20.01.2017; Чешковський В.А. - предст. дов. від 20.01.2017;відповідачаОСОБА_4- паспорт;третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2370,03 грн. заборгованості з орендної плати, 304,36 грн. пені, 20,23 грн. 3% річних, а також 154,87 грн. заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача, 13,46 грн. пені, 0,89 грн. 3% річних та 3,87 грн. інфляційних втрат. Мотивуючи позов, позивач зазначав, що відповідач не здійснив розрахунки з орендної плати та з відшкодування витрат балансоутримувача за період з моменту припинення дії договору оренди по дату підписання акта приймання-передачі орендованого нерухомого майна (фактичного повернення майна); позов обґрунтовано приписами статей 525, 530, 610, 617, 629, 759, 762, 764 Цивільного кодексу України, статей 193, 283 Господарського кодексу України, статей 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що нерухоме майно повернув позивачу в день припинення дії договору оренди, про що складено акт приймання-передачі майна, підписаний представником позивача зі зазначенням фактичної дати підписання (01.08.2015); примірник акта, наданий позивачем, містить неправдиві відомості щодо дати його підписання (07.12.2015).

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій області надало пояснення та зазначило, що станом на день розгляду спору заборгованість у відповідача перед Фондом, як орендодавцем спірного майна, відсутня.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.10.2016 (суддя Маслій І.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" 2370,03 грн. орендної плати, 154,87 грн. відшкодування витрат балансоутримувача, 317,82 грн. пені, 21,12 грн. 3% річних, 3,87 грн. інфляційних втрат та 1378,00 грн. витрат пов'язаних із сплатою судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 (судді: Огороднік К.М. - головуючий, Тимошенко О.М., Коломис В.В.) рішення Господарського суду Вінницької області від 26.10.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази, що подавались позивачем на підтвердження позовних вимог, зокрема, договір на постачання електричної енергії

який підтверджує споживання та оплату відповідачем електроенергії на орендованій площі; суд в порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України взяв до уваги докази, надані відповідачем до суду апеляційної інстанції, без належного обґрунтування причин їх неподання під час розгляду справи місцевим господарським судом, в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України не розглянув у повному обсязі обставини справи, з яких вбачається суперечливість змісту наданих відповідачем документів, посилання на документи, які не існували на час складання акта за датою, про яку стверджує відповідач.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, усно у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги. Представник позивача підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Фонд Державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Вінницькій області не скористався правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди встановили, що 27.12.2013 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір оренди нерухомого майна № 1413-НМ, що належить до державної власності та перебуває на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Козятин регіональної філії "Південно-Західна залізниця", за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину 1-ї Київської платформи залізничного вокзалу ст. Козятин, площею 6,0 кв. м., що розміщена за адресою АДРЕСА_1, яка перебуває на балансі відокремленого підрозділу вокзалу станції Козятин Державного територіального - галузевого об'єднання "Південна-Західна залізниця" (балансоутримувач, позивач). Майно передається в оренду з метою розміщення: платіжного терміналу - 3,0 кв.м. та автомату з продажу гарячих напоїв - 3,0 кв.м.

За змістом пункту 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту отримання його від балансоутримувача за актом приймання-передачі, погодженим з орендодавцем.

Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата визначається з урахуванням принципів встановлених Методикою розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України № 786 від 04.10.1995, і становить за базовий місяць 568,49 грн. без ПДВ. Відповідно до пункту 3.5 договору оренди 70% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету (казначейської служби), а 30 % - балансоутримувачу. У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату, розраховану на дату підписання акта приймання-передавання (повернення орендованого майна), включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості за договором оренди, включаючи орендну плату, пеню, неустойку, відсотки та інфляційні витрати.

Пунктом 3.7 договору погоджено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату, розраховану на дату підписання акта приймання-передачі (повернення орендованого майна), включно.

Згідно з пунктом 5.3 договору орендар зобов'язаний щомісячно, однак не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим, сплачувати орендну плату самостійно, скориговану на індекси інфляції, та надавати орендодавцеві та балансоутримувачу платіжні документи або належним чином завірені їх копії, що свідчать про перерахування орендної плати до державного бюджету та на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

Пунктом 5.5 договору встановлено обов'язок відповідача протягом 15 днів від дати підписання договору оренди укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг орендарю та компенсацію плати за землю.

З змістом пункту 10.4 договору, дія договору оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено; за взаємною згодою сторін, а згідно з пунктом 10.9 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі, погодженого орендодавцем.

Також встановлено, що на виконання пункту 5.5 договору оренди 27.12.2013 Державне територіально-галузеве об'єднанням "Південна-Західна залізниця" вокзал станція Козятин (правонаступником якої є ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця") та відповідач уклали договір № ЛВОКЮ-48/оренда про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг та компенсацію податку на землю, за змістом якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт 1-ї Київської платформи залізничного вокзалу ст. Козятин, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 5153,0 кв. м., а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Суд встановив, що 10.11.2014 орендодавець та орендар уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди майна, згідно з якою внесено зміни до пункту 10.1 договору та зазначено, що дію договору оренди продовжено до 01.04.2015 включно, а 13.03.2015 додатковою угодою № 2 до договору оренди майна розділ 9 Договору доповнено пунктом 9.8. такого змісту "Сторони зобов'язані щорічно, станом на 1 січня кожного року оренди, а також на дату припинення договору оренди проводити взаємозвірку стану розрахунків орендаря за договором оренди. Результати проведення взаємозвірки оформляються актом. Обов'язок складання акта взаємозвірки покладається на орендодавця. Орендар зобов'язаний підписати наданий йому орендодавцем акт взаємозвірки протягом 3-х днів з дати його отримання та надіслати його по пошті або надати орендодавцю. У разі, якщо орендар не погоджується з актом взаємозвірки він підписує його, однак із зауваженнями, які викладає письмово окремо від акту, про що на акті взаємозвірки ним проставляється запис: "Погоджуюсь з урахуванням зауважень, що додаються" та внесено зміни до пункту 10.1 договору, дію договору оренди продовжено до 01.08.2015 включно.

За актом приймання-передачі державного нерухомого майна від 27.12.2013 нерухоме майно передано орендарю.

29.07.2015 відповідач подав заяву орендодавцю Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Вінницькій області про дострокове припинення договору оренди 01.08.2015; наказом від 29.07.2015 № 547/1 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області припинило дію договору та додатків до нього за згодою сторін.

Звертаючись з позовом про стягнення платежів, пов'язаних з орендними відносинами, позивач зазначив про те, що договір оренди припинив дію 01.08.2015, однак відповідач фактично передав орендоване майно за актом приймання-передачі лише 07.12.2015, а, відтак, відповідач є зобов'язаним здійснювати оплату орендних платежів та відшкодування витрат балансоутримувача до дати підписання вказаного вище акта, примірник якого доданий до позовної заяви, містить різні дати - 07.12.2015 як дату підписання балансоутримувачем та 01.08.2015 як дату підписання орендарем.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд визнав переконливими доводи та докази позивача, зазначивши, що дата звільнення орендованого майна підтверджується також іншими матеріалами справи, зокрема, актами комісії (складеними працівниками позивача) від 30.11.2015 та 07.12.2015.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дослідив примірники актів приймання-передачі нерухомого майна, надані позивачем - балансоутримувачем, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області - орендодавцем щодо розбіжностей у їх тексті, а саме в частині наявності та відсутності на примірниках актів дати підписання - 07.12.2015. При цьому суд взяв до уваги саме примірник акта приймання-передачі, наданий орендодавцем, датований єдиною датою - 01.08.2015, як більш достовірний щодо наявних на ньому записів та дат заповнення, враховуючи черговість підписання та погодження акта балансоутримувача та орендодавця, та дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати після вказаної дати є необґрунтованими.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами другою третьою статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною другою статті 795 цього Кодексу встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статей 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, враховуючи зміст пункту 3.7 договору оренди, а також положення частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, припинення обов'язку орендаря сплачувати орендну плату пов'язано саме з поверненням майна з оренди, а належним доказом такого повернення є саме акт приймання-передавання майна.

При цьому суд врахував, що відмітку з датою 07.12.2015, на якій наполягає позивач, вчинено лише на одному примірнику акта передачі, який знаходиться у позивача, інші примірники акта, зокрема, і примірник, наданий третьою особою, не містить інших дат підписання, доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Суд апеляційної інстанції розглянув та мотивовано відхилив доводи позивача, виклавши відповідні мотиви в судовому рішенні; документи, на які посилається позивач, не стосуються передачі орендованого майна (платформи) балансоутримувачу, а питання використання платформи відповідачем без встановлених законом підстав (у випадку наявності такого) не є предметом даного спору.

Судова колегія зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються саме на досліджених примірниках актів приймання-передачі нерухомого майна, наявних у матеріалах справи зі стадії місцевого суду, та яким місцевий суд оцінки не надав, а не виключно на додатково поданих доказах, що спростовує доводи скаржника про допущені процесуальні порушення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують належно встановлених судом апеляційної інстанції істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.

Підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 у справі № 902/402/16 Господарського суду Вінницької області залишити без змін.

Головуючий Л.Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова